Подяка за все хороше, що у вас вже є, – це основа достатку. Попрактикуйте кілька тижнів одну річ і подивіться, як це змінить ваше життя, – давайте людям те, що, на вашу думку, вони не хочуть вам дати: похвалу, визнання, допомогу, люблячу турботу і так далі.
У вас нічого цього немає? А ви поводьтеся так, ніби є, і все прийде. Незабаром після того, як почнете віддавати, ви станете отримувати. Не можна отримати те, чого ви не віддаєте. Відтік визначає приплив. Все, що, як вам здається, світ не хоче вам дати, у вас вже є, але ви ніколи про це не дізнаєтеся, якщо не дозволите цьому вилитися назовні. Це стосується і достатку.
Закон взаємозалежності відтоку і припливу сильно і образно висловив Ісус: «… Давайте і дадуть вам; мірою доброю, втрусенною, нагнітаючою й переповненою вам у поділ дадуть ваше; Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам ». Джерело всього достатку знаходиться не десь зовні. Це частина того, хто ви є. І все ж, почніть з визнання і усвідомлення достатку, наявного в зовнішньому світі.
Відчуйте повноту життя в усьому, що вас оточує: тепло сонця на вашій шкірі, прекрасні квіти, виставлені біля дверей квіткового магазину, соковитість скуштованого вами плода, достаток ллється з небес водою, що змочить вас до нитки. Ось вона, повнота життя – на кожному кроці.
Сприймаючи, що панує навколо достаток, ви будите достаток, неактивний всередині вас. Дозвольте йому вилитися в світ. Посміхаючись незнайомій людині, ви вже спрямовуєте зовні крихітний потік енергії. Ви стаєте даючим.
Частіше запитуйте себе: «Що я можу тут дати? Що я можу зробити для цієї людини, для цієї ситуації?». Не потрібно нічим володіти, щоб відчувати в собі достаток, хоча, якщо ви будете постійно відчувати його в собі, до вас майже напевно все прийде.
Достаток приходить тільки до тих, у кого він вже є. Звучить майже несправедливо, але це, звичайно, не так. Це загальний закон. І достаток, і брак – це внутрішні стани, які проявляються як ваша дійсність. Ісус висловив це такими словами: «Бо, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього й те, що має».
Екхарт Толле