На одному сайті, в розділі “Сучасні притчі”, я прочитала:
“Жили-були два сусіди. Вони добре спілкувалися, завжди приходили на допомогу один одному. Але якось сильно посварилися. Ранком один сусід виявив під своїми дверима купу гною. І у відповідь поставив під двері іншому сусідові відро яблук.
Сусід чекав будь-чого – сварки, скандалу, бійки, але не яблук. А другий йому відповідає: “Хто чим багатий, той тим і ділиться”.
Під текстом є можливість коментарів, і не всі зрозуміли сенсу притчі, як істину.
Багато читачів були вкрай обурені:
– Цьому хаму ще й яблука? Не зажирно?
– Ось ми так і живемо, усією країною, рік у рік: усім яблука роздаємо, а під наші двері всі, кому не ліньки, тільки й ллють помиї. Не треба пропускати удари, щоби вистояти, на них треба відповідати!
– Сусід з’їсть усі яблука і купа буде ще більшою…
І начебто все так, все зрозуміло, але як же важко буває утриматися від “удару у відповідь”. Розумієш, що цим робиш тільки гірше, але образа кипить усередині, і якщо не вихлюпнути її, вибухнеш. Жаль, що мудрість приходить тільки з вантажем прожитих років…
Якось священник під час проповіді сказав:
– Відносся до всіх з добром і повагою, навіть до тих, хто негідний цього. Не тому, що вони достойні люди, ча тому, що ти достойна людина.