20-річний юнак прийшов до свого старенького дідуся і запитав: «Скільки в людини має бути друзів?». Мудрий дідусь сказав: «Піди в сад і знайди стиглий плід. Дістань його і принеси. Так тобі відкриється істина».
Хлопець прибіг у сад, але всі стиглі плоди висіли високо. Він зрозумів, що мав на увазі дідусь, без сторонньої допомоги тут не впоратися. Він покликав сусіда, з яким дружив, той став йому на плечі, але вони зрозуміли, що потрібно ще як мінімум четверо хлопців, щоб дотягнутися до яблук і груш.
Юнак покликав усіх своїх друзів, вони ставали один одному на плечі, утворюючи вертикальні ланцюжки, і таким чином дотягувалися до гілки.
“Я зрозумів, чого ти хотів навчити мене, дідусю” – сказав внук. «Чим більше у людини друзів, тим краще! Разом ми можемо все!
А дідусь засміявся і відповів:
«Нічого ти так і не зрозумів! Друзів має бути рівно стільки, щоб один із них здогадався присунути до дерева сходини».
***
У моєму оточенні є люди, які змушені спілкуватися з величезною кількістю людей – співробітники сфери послуг, викладачі, гіди. І є ті, хто у спілкуванні вкрай обмежений своєю професією.
Так ось, перші постійно скаржаться на втому, а другі – доброзичливі та веселі.
Чому так? Тільки не треба про енергетичний вампіризм розповідати.
Відомий поет дійшов висновку, що з віком хочеться більше часу витрачати на те, щоб пізнавати себе, чути себе і глибоко нещасний той, хто змушений заглушувати свій внутрішній голос чужими голосами.
Людей, на честь яких ми можемо назвати дитину чи довірити усі свої таємниці – одиниці. Більшість – приятелі, з ними весело, але постійно контролюєш себе: аби чого не промовити, або не поранити словом, аби не викликати злість і заздрість. Тяжка праця.
Прислів’я про те, що потрібно мати 100 друзів, гарне лише для молодих, які пізнають світ і шукають у ньому себе. Після 30-40 років спілкування необхідно мінімізувати, будувати навколо себе невидимий оку паркан, йти в зону недосяжності телефонних дзвінків.