Любіть своїх дітей.
Не тому що, не через, а просто. От просто так, бо вони вибрали вас, бо ви для них космос, та який там космос – більше, ви мільйони космосів. Любіть, бо вони вас люблять всім своїм величезним серцем, вони вас люблять усміхненими і сумними, стомленими і бадьорими, злими і добрими. Любіть своїх дітей.
Кажіть дітям, що вони важливі для вас.
Не тому що так кажуть психологи, а щоб ваші діти це знали, не для чогось, а просто. Просто так, бо вони насправді важливі. Може, не всі це розуміють, не всі бачать, але вони важливіші за всі оті зустрічі, розмови, писанину і читатину. Кажіть їм про це – вони мають знати!
Дозвольте дітям помилятися.
Не тому що так вони більше навчаться, не для того щоб вони були більш самостійні. Просто – це їхнє життя, маленьке, дитяче, але їхнє. У вас своє і помилки у вас свої… Не об’єднуйте, подаруйте дитині помилку!
Прислухайтесь до своїх дітей.
Не тому що так треба, чи, може, хтось так сказав. А тому що їхні проблеми не менш важливі, аніж ваші дорослі, і аж ніяк не дрібніші ніж ваші. І радості їхні не смішні, а справжні, і сльози теж найсправжніші. Прислухайтесь до них!
Не дивіться на дітей зверхньо.
Не тому, що вони ще маленькі. Тому, що вони теж люди, можливо, в них трохи менше знань із алгебри чи геометрії (а може і більше), проте душа їхня не менша, і почуття у них не підробні. Спочатку доростіть до їх рівня, а тоді можете доводити вищість.
Обіймайте своїх дітей.
Не тому, що це добре, а просто. Просто тому, що вони ростуть так швидко й невпинно, тому що ви їхня опора, тил, ви їхня впевненість. Обіймайте їх так, щоб завтра не шкодувати за втраченими обіймами, обіймайте так, щоб відчувати, пам’ятати.
Не обіцяйте чого не можете.
Не треба! Обман він обман для всіх, а надто для дітей. Повірте, вони пам’ятають що ви пообіцяли, вони вірять вам. Вірять так як не вірить ніхто – не розбийте довіру – занадто вже вона крихка, назад не зібрати!
Любіть своїх дітей. Не за чемність, слухняність, оцінки, а просто так. Вони вибрали вас, пам’ятайте і не розчаруйте їх!