Вік – це коли гірше зі здоров’ям, але краще зі свободою…
Мамин вислів, і головний девіз її життя з пенсії…
Ноги її ходять гірше, але тільки туди, куди вона хоче…
Навчилася ніде не бувати з ввічливості, або тому, що покликали, а їй нецікаво…
Не виправдовується.
Спокійно каже ні та відкриває чергову книгу…
Продовжує любити приголомшливо дорогі парфуми та нові сукні.
Хандрить іноді.
Знатно.
Це вона теж дозволила собі, раніше імітувала, як і всі ми майже, схвалений талант вічного бадьорка.
“Дід прийшов”, – каже вона, перекладаючи все-таки частину відповідальності на важкий характер свого діда, якого я знаю тільки з бабусиних розповідей.
Як не дивно, але це діє на неї добре – чесно визнати емоційний спад, прожити його, не витираючи пил, не готуючи гаряче, і наглухо вимикаючи телефон.
А потім – відновитися для нового танцю емоцій, що відпочили…
Я знаходжу її у сімдесят років більш психологічно здоровою, ніж у п’ятдесят…
Вона вільна від будь-яких забобонів, від будь-яких суспільних шаблонів, від будь-яких розмов за спиною.
Плювати хотіла…
Любить свою самотність настільки, що не тільки не скаржиться на неї, але й рідко дає себе умовити навіть на поїздку.
Говорити з нею – задоволення…
Гостра, іронічна, завжди у темі…
Мені подобається…
І я точно знаю, дивлячись на неї, ЩО важливо в собі виховати вже зараз, щоб потім не кидатися істерично перетягувати собі обличчя в бажанні зупинити молодість.
Не зупиняти те, що все одно піде, як не хитри…
Плекати в собі свободу і вміння бути з собою…
Коли ти вмієш бути із собою, з тобою хочуть бути усі…
І навпаки…
Живіть на своїй хвилі, мої друзі, і не слухайте тих, хто приходить прочитати вам лекцію про те, як потрапити на чужу…
Хвиля – тільки ваша!
©Ліля Град