Скільки проблем можна було б уникнути, якщо наважитися говорити про те, що відбувається на душі.
Якщо чесно, це сумно.
Дорослі люди не ображаються.
Вони:
— Говорять: «Добре-добре, це твій вибір, мені нормально…» і замовкають…
— Говорять: «А, мені пофіг, роби як знаєш!»
— Говорять: «Ображатися безглуздо. Що це змінить?»
— Говорять: «Добре, тоді я піду у своїх справах».
⠀
Або:
— Несподівано їдко пригадують усі твої старі помилки.
— Говорять, що губи обвітрілися, а очі червоні від недосипання.
— Починають посилено «намагатися зрозуміти» тебе.
— Маніпулюють.
— Починають швидше мити посуд, голосно брязкаючи тарілками.
А буває так, що:
— Стають холодними та формальними.
— Обмежуються робочими відносинами.
— Знаходять спосіб помститися.
— Навантажують тебе виною.
— Терплять, терплять, терплять, а потім йдуть.
— Знаходять друзів, які теж вважають тебе поганим.
— Доводять тобі, чому ти їм повинен.
— Просто йдуть і перемикаються.
— Забувають про прохання і зустрічі.
— Купують тобі подарунок і забувають його принести.
— Здаються дуже діловитими.
І також:
— Перестають відчувати і починають багато говорити.
— Стають підкреслено ввічливими.
— Питають, чи не образився ти.
— Намагаються зберегти обличчя.
— Відчувають сльози, затримують подих і соромляться плакати.
— Прискорюють крок, виходять із кімнати.
— Замовкають і натягнуто посміхаються.
— Простуджуються та хворіють.
— Перестають тебе помічати.
— Перестають із тобою розмовляти.
— Не беруть слухавку.
— Говорять: «Ні, я не ображаюся».
І, якщо чесно, це сумно. Скільки проблем можна було б уникнути, якщо наважитися говорити про те, що відбувається в душі. Але для цього потрібна сміливість та впевненість у тому, що ти не розвалишся і стосунки не розваляться від того, що відбувається.