На прийом до психолога прийшла жінка і розповіла: чоловік змінив роботу на більш грошову, але почав приходити додому роздратованим та злим. Вона його зустрічає смачною вечерею, навшпиньки ходить, масажі розслаблюючі робить.
Обов’язкова частина вечора – сісти навпроти чоловіка та вислухати його. Говорять, що це знімає стрес.
Ні, вона не домогосподарка, вона теж має роботу, але дохід у 5 разів менший. І ось що жінка помітила:
“З переходом чоловіка на нову роботу, я стала постійно хворіти. Якщо не хворію, то відчуваю слабкість і сонливість. Ходила лікарями, вони розводять руками. Ведіть, кажуть, здоровий спосіб життя. Жодних особливих патологій немає.
Я відчуваю, що просочилася негативом. Саме від нього всі недуги. Чоловік наче зливає його в мене, а я цей негатив поглинаю та зберігаю у собі.
Жінка ходила на сеанси до психолога, але нічого не змінилося. Вона намагалася поговорити з чоловіком, але в нього на роботі знову були якісь неприємності, йому було не до душевних налаштувань своєї дружини.
Приходив похмурий, злий. Когось лаяв пошепки і по телефону.
Вона пішла від нього. І поступово знову стала здоровою жінкою, нічого в неї не боліло.
Якось у поїзді вона розповіла про своє життя літній попутниці, а та сказала таку просту істину, що можна було й самій здогадатися. В принципі вона все правильно зробила. А справа ось у чому:
Ми добре засвоїли одну річ:
“Ніколи не кажи другу те, чого не скажеш ворогові”.
Близьким людям ми можемо сказати все, поплакати на плечі. Їм ми можемо довіряти.
Але це велика помилка.
Людина ніколи не повинна ніколи скаржитися в присутності того, хто слабший за неї. Чоловік – жінці, дорослий – старому, мати – дитині або при дитині. Скарги повинні йти висхідною, від слабкого до сильного.
Син скаржиться матері, вона – чоловікові, чоловік – своєму начальнику, старшому братові, тренеру, наставнику, Богу. А ще краще – описувати те, від чого боляче на душі та загалом розповідати стороннім людям.
Близька людина – не обов’язково рідна по крові та серцю. Дуже часто саме близькі люди можуть скористатися душевним роздраєм і натиснути на болючі точки.
Якщо ж скаржитися близьким, молодшим і тим, хто від вас залежить, ви позбавляєте їхньої віри в краще, впевненості в тому, що настане завтрашній день і все буде добре.
Ви прищеплюєте їм перманентну тривогу своїм стресом та похмурим виглядом. Якщо люблять, то переживати стануть ще гірше і глибше, ніж ви. Якщо не люблять – то скористаються вашою вразливістю, щоб отримати свою вигоду.
Діти, які бачать слабких та безпорадних батька та матір, перестають їх поважати і втрачають почуття захищеності. Так само і матері, дружини, бабусі. Вони все життя готові битися, аби бачити, що рідна людина щаслива і здорова.
Не варто бризкати в їхній бік негативом. Зберігайте їх спокій і сон. Тим більше, що 99% проблем вирішуються.
Жалійтесь сильним людям. Вони дадуть вам добру пораду, поділяться досвідом, продемонструють силу духу. Ну чи дадуть стусан, при необхідності.
Не слід скаржитися на життя будь-кому: слова втіхи рідко містять у собі те, чого шукає в них людина. Все ж повніше та цікавіше жити тоді, коли людина бореться з тим, що їй заважає жити.