Ви готові взяти на себе відповідальність за іншу дорослу людину? Дбати про неї, емоційно обслуговувати, втішати, підтримувати, бути їй опорою, нести на руках, забезпечувати матеріально її потреби? І робити це тому, що ви повинні та зобов’язані це робити?
А натомість вас любитимуть, – вже не знаю, що вони розуміють під цим словом. І виливати на вас свої проблеми та емоції.
Готові? Скоріш за все ні. Більшість відповість «ні». Саме тому деякі люди не мають друзів. І кохання. Не у всіх, звісно. У деяких.
Очікування від іншої людини просто неймовірні. І тільки-но познайомившись, людина дереться на ручки. Або на шию. І страшно ображається, не одержуючи бажаного. Ну, чому від неї знову пішли? Перестали дзвонити та писати?
Ось чому. Мало хто при здоровому глузді готовий взяти на руки іншу дорослу здорову людину. Іноді величезну. І дуже дорослу. М’яко кажучи.
Іти життям, підтримуючи одне одного, це одне. Нести іншого на руках або возити в візку, як рикша, це інше.
Іноді проблема саме у твердому переконанні, що людину повинні та зобов’язані обслуговувати. Емоційно та матеріально. Причому сама людина вважає це само собою зрозумілим.
Але якщо спробувати залізти їй на руки – вона розсердиться та розчарується. І знову лишиться одна. Сварячись з усіма і обурюючись на холодних егоїстів, які не хочуть піклуватися про інших!
Як написав Юліан Тувім, егоїст – це той, хто любить себе більше, ніж мене!
Їм треба позбутися егоїзму. І від манери використати інших людей. Від своїх очікувань. Просто запитати себе треба такій людині: чи готові ви зробити все це для іншої дорослої та здорової людини? І робити це щодня та довічно? Ні?
Ось і інші відповідають так само.