Зінаїда Петрівна виховала чотирьох дітей: 2 синів і 2 дочки. Чоловік у неї був для галочки лиш. Жив своїм життям, Зіні взагалі не допомагав. Дітям ні уваги, ні любові не давав. А коли якась проблема, образу біг в кущі.
А вона ж жила заради дітей. Думала, виростуть, оцінять її старання.
Ішов час, діти вже дорослими стали. Бачитись менше почали. Спілкуватись теж. Зіна на 10 років в Іспанію на заробітки поїхала. В неї не було іншого вибору, дітей треба було на ноги ставити, а на чоловіка надій ніяких не було.
Тому подалась доглядати за старою іспанкою. А жінка хоч мала 90 років, та мудрі настанови давала Зінаїду:
– Ти, Зіно, не будь дурною. Досить усі гроші дітям відсилати. Складай для себе. Вони до хорошого звикнуть, але не оцінять. І не дай Боже, хвороба яка, на тебе вони витрачатись не захочуть. Попри те, що ти їх квартирами, машинами забезпечила. Повір мені, старій жінці, яка життя прожила.
Та Зіна на ці слова не зважала. Усі зароблені “єврики” відправляла на Батьківщину.
– У мене четверо дітей. Як не сини, то дочки точно допоможуть – казала вона іспанці.
По приїзді хотіла усіх рідних зібрати, повернути дітей у дитинство. Хотіла, аби ця зустріч запам’яталась їм.
Думала, що почує від дітей хороші теплі слова. Що вони знову пригорнуться до її грудей, як робила це тоді, коли батько ображав їх.
Це був її день народження. Та вона дітям не говорила, що це привід для свята. Сказала просто приїхати.
Зіна побачила, як на подвір’я заїжджають машини. Звідти діти зі сім’ями виходять. Вона вибігла, їх обіймати почала.
– Діточки мої, дорогенькі.. Як же я скучила.
– І чого ти нас покликала? – спитала дочка.
– За святковим столом зібратись хотіла.
Вони сиділи всі разом за столом, який накрила Зінаїда Петрівна. Байдуже дивились на матір. Та все розпитували, коли вона дім збирається продавати, їм же гроші потрібні.
– А в Іспанію, коли назад? – спитала Ірина, старша донька.
– Я туди вже не вернусь. У мене здоров’я і так від заробітків підірване. І будинок не продаватиму, де ж я тоді дінусь?
– Чому це? Он Катьки мама, на п’ять років старша від тебе, а ще досі висилає гроші з-за кордону.
Очі Зіни наповнились слізьми. Діти не розуміли, як боляче ранили матір. Вона ж думала вони раді її бачити, а вони лиш грошей чекають.
В спогадах спливли слова старої іспанки: “Ти ще пошкодуєш, що мене не слухала, але вже буде пізно”.
Ніхто з дітей не згадав, що у мами сьогодні день народження, не те, щоб подарунка, навіть лагідного слова не дочекалась.
Поїли, зібрали гостинці і поїхали додому.
Зоя довго дивилась їм услід. Не могла пережити цього. Не витримало материнське серце болю. В один момент не витримало і зупинилось.
Зіну на підлозі знайшла сусідка, яка зайшла спитатись, як вона з дітьми посиділа. Та не було вже кого питатись…
А які відносини у вас з дітьми? Як ви гадаєте, чи варто дітям допомагати грошима?