Одна жінка не могла знайти роботу. Співбесіди проходила, а потім їй не писали і не передзвонювали. Чесно сказати, і на співбесіди рідко кликали. Хоча вона дуже старалася.
Багато проблем зійшлося в одній точці; роботу втратила. Кредити висять. Чоловік пішов. Мама хворіє. Син кинув навчання. І здоров’я підводить. Лікарі не знаходять нічого страшного, але сил немає.
Жінка сіла на лавку. Вона рано прийшла на співбесіду; вирішила у парку почекати. Сидить під квітучим кущем бузку, на теплому сонечку, занурена у похмурі думи.
Підійшов молодий хлопець. Спритно глянув. І простяг 100 гривень. І сказав так по-доброму:
– Візьміть, бабусю! Вам знадобиться.
І пішов. Жінка злякалася і не встигла нічого відповісти. Машинально взяла гроші.
– Яка я тобі бабуся? Мені сорок шість! Я ще молода! Я не злиденна!, – тільки сказати це не було кому.
Собі це треба сказати, – ось що вона зрозуміла.
Справді, вона сиділа, згорбившись. Руки безсило впустила. Обличчя жалібне і похмуре. Окуляри у немодній оправі, потворні, запасні. Гарні розбилися, немає сил замовити скло. Так ось як вона виглядає збоку!
Це тому, що у голові похмурі думки. Вони старять і спотворюють. І добрі люди сунуть милостиню. А звичайні – не беруть на роботу. Кому потрібна нещасна згорблена бабуся?
Просто жінка не думала, як вона виглядає. Одягнена чистенько, розмовляє ввічливо, хоч і ниючим голосом. Бабуся. Треба ж.
І жінка розправила плечі. Випрямилась. Окуляри зняла та сховала у сумочку. І в короткозорому тумані пішла на співбесіду. Де впевнено та голосно розписала свої вміння та заслуги. Намагаючись стежити за обличчям.
Гнів на жалісливого юнака дуже її підбадьорив. Хоча він допоміг дуже, цей хлопчина. Роботу жінка отримала! Окуляри замовила. Плечі розправила. І зрозуміла, як наші думки перетворюють нас на бабусь, дідусів та жалюгідних невдах.
А ті сто гривень вона зберегла як талісман. З цієї милостині до неї прийшло щастя. І розуміння: у рішучі моменти життя треба викинути погане з голови. Випрямитись. І рішуче йти вперед, прямо дивлячись у вічі долі. Щоб отримати гідну винагороду, а не милостиню. І не стати передчасно бабусею.