Іноді не відразу людина розуміє, що вона для іншого – просто «запасний аеродром». Запасна людина.
Спокушатися і сподіватися не треба, якщо ви сидите на лаві запасних. Якщо ви для іншого – запасний аеродром, яким рідко користуються. Але поле заростає бур’яном, а гравець втрачає свої сили.
Іноді не відразу людина розуміє, що вона для іншого – просто «запасний аеродром». Запасна людина.
Запасну людину кличуть від нудьги, від самотності. Дзвонять і пишуть її, коли всі розбіглися і нікому більше дзвонити та писати. Нема з ким час провести. А потім обіцяють знову зателефонувати. Кажуть: «я скоро зайду», і не заходять, не дзвонять, не пишуть довго-довго. Граються із іншими…
Запасному подають сигнал “на допомогу!” в тяжку хвилину. Нарікають на проблему, діляться лихом, отримують допомогу. А потім забувають навіть подякувати. Аж до наступного разу, поки знову знадобиться допомога та підтримка.
У особистих відносинах запасну людину можуть давно вивести з гри. Кинути, піти до іншого, влаштувати своє життя. Але запасного гравця відвідувати іноді, коли зручно. І ревниво стежити, щоб він не почав свою гру, не влаштував своє життя. Це ж моя запасна людина! Вона мені потрібна! Про запас. Хіба мало що…
Так чоловік, що пішов із сім’ї, давно живе з іншою, але відвідує колишню дружину і вселяє їй надію. Або навпаки: чоловік живе собі спокійно у сім’ї, вкладається у неї, будує сімейний добробут, грає у команді. А на боці тримає «запасну жінку». Свій маленький запасний аеродром, куди іноді можна тимчасово приземлитися.
Запасна людина – це потужний ресурс, підживлення для Его, так просто зручно! Як запасна пара взуття; розношені зручні черевики, які так приємно вдягнути, якщо втомився від підборів.
Адже непогано знати, що десь є ці запасні туфлі. Можна їх надіти, якщо треба вийти в багнюку або на дачу поїхати. Нехай лежать і чекають свого часу! Віддавати їх іншим рано, вони ще цілком придатні.
Можна все життя просидіти на лаві запасних, мріючи, що хтось залишить гру. І тоді можна вийти на поле; теж на рівних грати та перемагати разом… Але чомусь викликають інших, молодих, свіжих, енергійних.
Той, хто довго сидить на лавці, постарів та втратив форму. Його покличуть вже зовсім у крайньому випадку. Якщо вибору не залишиться. А поки що він може вболівати за улюбленого гравця та вітати його з перемогою. І підтримувати, якщо той потрапить тимчасово на ту саму лаву.
Не треба зваблюватися, якщо вас призначили «запасною людиною». Нічого у цьому ліричного немає. Життя одне; запасного не буде. І гра добігає кінця рано чи пізно. Ідіть; шукайте тих, кому ви потрібні. Хто здатний оцінити вірність, відданість, чесність, властиві терплячим «запасним людям».
Немає сенсу виправдовувати чиюсь поведінку та зневагу; це так просто – нас не люблять і не хочуть із нами гратися. Як у дитинстві. Але у дитинстві ще багато часу попереду. Є запас. А зараз дуже мало залишилося до кінця гри.