Минулої ночі у мене виникло таке відчуття, що Бог не чує мене. Я занадто довго прошу про одне й те ж, і з якоїсь причини не отримую цього. Він ніби хоче змусити мене чекати і підносить мені більш суворі випробування. Спочатку я подумала, що, можливо, я не правильно прошу. Можливо, він звернув би увагу, якби у мене були правильні слова до нього.
Але потім я зрозуміла, що Бог знає, що твориться у вас в серці, говорите ви про це чи ні. Бог знає, чого ви хочете, навіть якщо ви не промовляєте ні слова. Богу не потрібні нагадування. Бог не забуває. Він не забув про те, чого ви хотіли в минулому році чи десять років тому. Він не забуває про ваші молитви. Він не забуває про ті ночі, в яких ви плакалася йому, тому що не могли звернутися ні до кого іншого.
Істина полягає в тому, що Бог не завжди дає вам те, про що ви просите, незалежно від того, як сильно ви молитеся або яку молитву ви вимовляєте. Він не завжди полегшує вам життя. Тому що він знає, що дійсно краще для вас. Він знає, що вилікує ваше серце назавжди, а не тимчасово. Він знає, що пом’якшить ваше серце. Він знає ваше серце більше, ніж ви.
Таким чином, ви можете читати всі молитви, що знаєте, але це не змінить його думки. Це не змінить його план на рахунок вас. Можливо, Бог не хоче, щоб ви все говорили вголос, можливо, він просто хоче, щоб ви вірили в його мовчання. У ті дні, коли ви не можете підвестися з ліжка, тому що життя не має сенсу. Ночами, коли ви не можете спати, тому що на серці дуже тяжко. Коли ви відчуваєте, як ніби все у вас всередині вимерло. Можливо, це не стільки про те, що ми говоримо Богу, скільки про те, що він намагається нам сказати. Можливо, ми занадто зайняті розмовами і не чуємо відповіді або знаки, які він нам посилає.
Можливо, ми знаходимо Бога більше в тиші, коли не знаємо, що сказати, коли не можемо висловити наші почуття, коли світ просто перестає мати сенс, саме тоді ми відчуваємо себе найбільш пов’язаними з ним. Коли ми довіряємо йому наше серце, бо ми точно знаємо, що Він його зцілить.