Є одна проста ознака. Ось у вас був сад. Ваш особистий. Уявіть: ви його плекали та вирощували. Він же ваш. Тому вкладали гроші та працю. І прагнули частіше у своєму доглянутому саду бувати…
А потім ви дізнаєтесь, що садок не ваш. Тобто можна, звичайно, працювати у ньому. Квітами теж можна милуватися. Але садок тепер не ваш, так вийшло.
І у багатьох людей пропаде бажання працювати у саду та витрачати гроші на його благоустрій. Квітами можна милуватися та врожай збирати, коли час прийде. Але вкладатися нема сенсу. Витрачатись на благоустрій нашого саду не варто. Він же не наш.
Наш — вкладають гроші і дбають щосили. Не наш — приїжджають яблуні обтрусити і смородину здичавілу обібрати. Ніхто не буде витрачатися на не його сад. Тільки користуватиметься врожаєм. І шашлики смажити в погожий день.
І цілком зрозуміло, ким вас вважає інша людина: своєю чи чужою? Рідним чи стороннім? Що б вона не казала, але все зрозуміло.
Вкладається та дбає — вважає своїм. Любить.
Користується та приїжджає яблуні обтрусити чи шашликів поїсти – не вважає своїм. Ви для неї нічийний садок. Який безглуздо обробляти. Працювати у ньому. Поливати рослини. Саджанці купувати та паркани фарбувати.
Дитину вважають не своєю, якщо не годують її і не виховують. Не витрачають гроші та час на неї.
Жінку вважають не своєю, якщо з’являються для того, щоб яблук поїсти і шашлики посмажити.
Будинок вважають не своїм, якщо не вкладаються в нього.
Друга вважають не своїм, не другом, а гарно знайомою, зручною людиною, якщо не допомагають їй і не витрачають свій ресурс. З’являються тоді, коли яблука достигли…
А якщо не свій, то не так вже й люблять. І чудово обійдуться без не свого.
Це вірна і проста ознака – вас не вважають своїм, якщо не дбають, нічого не дають і не витрачаються на вас особливо. Навіть якщо ставляться добре та із задоволенням іноді проводять час. Навіть якщо кажуть, що люблять, це не так.