Мудра порада від досвідченого психолога:
У мeне був профeсор в унівeрситеті, який про свою аспірaнтку (психотип «відмінниця») скaзав:
– Я її боюся, вона тaка нелінива! Спокою не дaє ні собі, ні мені.
Є люди, які навіть після роботи, і у вихідні, і у відпустці, коротше, завжди знаходяться у рухомому стані. Від них в очах мерехтить. Не вміють вони, наприклад, просто валятися на пляжі, спостерігати за горизонтом… ні, вони наймають катер, щоб о шостій ранку подалі від берега ловити спеціальну глибоководну рибу і потім смажити її на кухні готелю до жаху шеф-кухаря. А в обід вони вже їдуть оглядати якийсь замок або пагорб, або могилу знаменитого поета. Увечері – дискотека. А як же? Ми що, даремно приїхали, чи що? «Час треба проводити з користю» – їхній девіз. При цьому незрозуміло, в чому вимірюється користь.
Сказати, що вони отримують задоволення від своєї шаленої активності? Найчастіше НІ. Просто вони не можуть зупинитися і вважають це великою гідністю. Мовляв, вже така я людина, вся в справах, вся в справах!
При цьому такі люди ще й не дaють спокою нікому навколо. Особливо дістається дітям (не обов’язково їхнім власним).
– А ну марш з дивана, чого розлігся?
– Уже все зробив? Уроки письмові? А усні?
– І портфель зібрав (або що там у тебе замість портфеля)?
– У кімнаті приберися тоді! Шкарпетки валяються …
– Може, хоч книжку яку почитаєш?
– Тоді погуляти піди на повітря!
Дитина дивиться з переляком і іноді дійсно йде займатися чимось, з точки зору дорослого, корисним. Потім знову намагається лягти. І тут можна було б залишити його в спокої, але ні. Прихильники діяльного ставлення до життя не виносять, коли діти «нічого не роблять». І знову, і знову кудись їх женуть або ведуть, або починають розповідати про сумні долі нероб і двірників.
Думаєте, таким чином вони привчають дитину до праці? І вона слухає закиди і раптово розуміє: дійсно, що це я розлігся і як мені не соромно?
Ні, вона думає – як мене все це задовбало!
Але тут треба розуміти, що люди ведуть себе подібним чином не тому що такі вродилися, а тому що їх так само ганяли власні батьки, а коли батьки їх батьків були дітьми, старші говорили чого й гірше. наприклад:
– Бач, канікули у нього! Ось у нас ніколи не було вільного часу! Ми працювали з 11 років. На зорі вставали курям корм дати, потім в корівник, і в поле … Ось і виросли міцними, працьовитими…
А ще задавали риторичні запитання:
– Як це, щоб у людини справ не було?
– Чи ти думаєш, хтось за тебе буде в житті щось робити?
Не дивно, і так склалося історично, що постійна судомна активність вважається нормою, хорошим знаком і всіляко схвалюється соціумом.
Але життя змінилося, перебудувалася. І зараз справа не в тому, що наші предки, предки наших предків і предки їх предків працювали не покладаючи рук заради прожитку і нам не можна відставати. Проблема в тому, що в багатьох з нас присутня ТРИВОГА. Велика і часто незрозуміла.
Люди метушаться без видимої необхідності і результатів тільки для того, щоб цю тривогу заглушити. Їм здається, що якщо вони зупиняться, щось трапиться, щось буде упущено, катастрофа і кінець світу. Насправді, звичайно, нічого подібного, і головою вони це розуміють, але голова тут нічим допомогти не може.
Не справляючись із занепокоєнням самого різного толку і не вміючи залишатися з ними один на один, «тривожні» прагнуть надати сенс абсолютно будь-якій своїй дії. І якщо щось роблять, то тільки – з метою.
Гуляти, просто гуляти, прогулюватися заради задоволення – ніколи, хіба що по магазинах, або сміття викинути, хліб купити, або пожити культурним життям – сходити в кіно або в театр. І знову питання: а досягаючи своїх цілей, дрібних і великих, отримують вони задоволення? І знову – ні. Тривога так просто не відпускає, їм треба бігти далі. І втікання якраз і є симптомом і наслідком нездатності отримати задоволення від життя. Про те, що саме задоволення може бути метою, тривожні люди зазвичай і чути не хочуть.
Люди, дозвольте ж собі полінуватися! Це не соромно, не шкідливо, і ніхто не буде вас лаяти за незроблене домашнє завдання, ви ж дорослі. Відвикайте від життя в старомодному стилі «хапай мішки, вокзал йде». Хваліть себе не за ударну працю, а за гармонію з собою.
І будь ласка, дайте дитині ці дві години на день, про які я говорю на кожній лекції «про дітей». Для нормального розвитку психіки і мозку у дитини має бути вільний час, зовсім вільний. Обов’язково.
Як психолог ще раз: виграє не той, хто весь час тривожиться і метушиться, а той, хто спокійний, упевнений в собі і вміє концентруватися в потрібний момент.
Вчіться просто сидіти, лежати і ні про що не турбуватися, не думати, не страждати, не планувати, не вести нескінченні діалоги і монологи з кривдниками, не дивитися телевізор або серіал в компі, не гортати журнал. Для досягнення багатьох речей в цьому житті спочатку потрібно байдикування. Увійти в стан байдикування, зловити його і продовжувати, продовжувати… Якщо не можете впоратися з тривогою самі, звертайтеся за допомогою до фахівців – психолога, психотерапевта, психіатра. Життя того варте.
Зрозумійте, ваше прізвище не Стаханов і вам не треба укладати п’ятирічку в три роки. Вам би просто жити і жити по можливості з насолодою.