Одна вчителька розповіла, що діти кидалися хлібом у їдальні. Стояли таці з нарізаним хлібом; бери скільки хочеш! Ось школярі й брали скільки завгодно. І кидали один в одного шматками хліба. А потім топтали хліб, він же на підлозі валявся.
Повчальні розповіді про працю хліборобів та голод не особливо впливали.
А потім, у дев’яності, діти брали шматочок, який їм було покладено. З’їдали швидко та просили добавку. Але добавки не було. Тоді з продуктами було складно, м’яко кажучи. І кидатися хлібом нікому на думку не спадало.
Так ось відповідь на запитання: чому не цінують ваше добро, любов, допомогу.
Тому що вони лежать на таці безкоштовно; бери скільки хочеш! Хочеш – їж. А наївся – жбурляй на підлогу або вам же в обличчя, регочучи. Добра повно і воно нічого не варте.
Коли хорошого дуже багато, воно не цінується. Коли воно нічого не варте, його кидають у бруд.
- Ви занадто багато даєте.
- Ви надто легко даєте.
- Ви нічого не просите за добро, навіть «дякую»; самі не цінуєте його.
Не має значення, чий хліб: наш чи шкільний. Хліб сам собою – цінність. Творець та інші люди створили хліб. І можливість робити добро нам також надав Творець. Здоров’я, сили, фінанси, здібності – звідки це у нас? Чи це наша заслуга?
Тому поради просто давати всім все, що можна і роздавати добро, не привчаючи до вдячності, призведуть до кидання цього добра на підлогу.
Добро обмежене та цінне. І нема чого викладати його купою на тацю і дозволяти жбурляти в бруд. Відповідальність і на нас також.
Прийдуть часи, коли цінуватимуть наше добро. Коли його буде замало. Але краще зараз шанобливо ставитися до того, що ви даєте іншим. І з інших вимагати поваги. Щоб не настали важкі часи, які вчать через нестачу та страждання.